Камінь спотикання. Навіщо приймати нові закони, коли ми не спроможні ефективно втілити в життя існуючі норми

Заповнювати декларацію буде той, хто має кілька джерел доходів. Якщо пенсіонер одержує тільки пенсію, то в нього не буде потреби щось заповнювати

О. Клименко, березень 2013

Ми ж рухаємося в ЄС, то давайте відповідати! Усі заповнюємо декларації

А. Яценюк, грудень 2014

Кабінет Міністрів включив розробку законопроекту про загальне декларування доходів і витрат у число своїх пріоритетів.

КМУ, квітень 2017

Наступний пункт наших пропозицій – загальне декларування доходів. Воно не буде стосуватися тільки тих, хто отримує доходи від держави. Скажімо, пенсіонерів.

Д. Гетьманцев, травень 2019

Грамотна податкова політика є запорукою успішного економічного і соціального розвитку держави. Ефективне адміністрування податків, у свою чергу, є важливим маркером досконалості податкової політики. А ефективність адміністрування податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) напряму залежить від підвищення рівня добровільної сплати цього податку серед платників податків.

Саме тому нам вкрай необхідне загальне декларування доходів і майна. Податки мають платити всі.

Бентежать дві речі.

Перша – чому за стільки років ця ідея так і не була втілена у життя, залишаючись в пріоритеті політиків різних часів і маючи спільну мету – боротьба з тіньовою економікою та корупцією?

Друга – статистика щодо поданих декларацій та сум задекларованого доходу в динаміці (грн):

Фото: дані з відкритих джерел

Нагадаю, декларувати свої доходи — це конституційний обов’язок громадян (ч. 2 ст. 67 Конституції України). Відповідно до норм Податкового кодексу громадяни, які подають податкові декларації про майновий стан і доходи розподіляються на дві категорії:

– особи, які зобов’язані подати річну декларацію та

– особи, які мають право подати декларацію.

Сам перелік вимог, за яких подання річної декларації є обов’язковим, є достатньо широким, хоч і не всеосяжним.

Ми бачимо, що за вісім років кількість поданих декларацій зменшилася, а зростання вдвічі загальної суми задекларованого доходу пояснюється девальвацією гривні та збільшенням доходів громадян в гривневому еквіваленті. Отже, боротьба з тіньовою економікою, навіть за існуючих умов декларування доходів громадян, не відбулася.

Тож, низька кількість поданих декларацій та мізерні штрафи (відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності складає 170 грн) свідчать про те, що сама ідея декларування доходів не є ані батогом, ані пряником для громадян. І потім, навіщо приймати нові закони, коли ми не спроможні ефективно втілити в життя існуючі норми?

На моє переконання, існує низка незаперечних аргументів проти загального декларування доходів і майна населення в найближчій перспективі.

По-перше, загальне декларування має бути запроваджене для всіх громадян, без виключення. Інакше “бабуся чи дідусь подарував” – буде працювати вічно. Звичайно, особам, які отримують лише зарплату, пенсію чи стипендію і не отримували іншого доходу або не продавали майно, можна дозволити подавати спрощену декларацію і без цифр.

По-друге, згідно з офіційними статистичними даними, в Україні майже 18 млн. осіб економічно активного населення, з яких зайняте — 15,7 млн., пенсіонерів – 11,5 млн. Відповідно, держава та податкове відомство мають створити належні умови для виконання обов’язку громадян перед законом. Інституційна спроможність ДФС України, яка знаходиться в стадії трансформації в ДПС України, навряд чи буде готова ефективно виконати таку відповідальну сервісну функцію для такої великої кількості громадян в найближчій перспективі. Ще більшою проблемою буде провести перевірку значної кількості поданих декларацій, застосувавши непрямі методи контролю. На сьогодні податкові органи не мають права застосовувати непрямі методи контролю – тобто порівнювати наявні активи із кількістю зароблених грошей. Без цього сенсу ані збирати декларації, ані їх перевіряти – немає.

По-третє, загальному декларуванню мають підлягати не лише грошові доходи, а й рухоме та нерухоме майно, цінні папери, коштовності, грошові кошти, за аналогічним принципом, як це працює в рамках електронного декларування НАЗК. Як забезпечити належним чином проведення інвентаризації таких активів? Хто оцінить їхню вартість? Як перевірити наявність грошових коштів поза фінансовими установами?

По-четверте, якщо витрати на забезпечення загального декларування доходів і майна перевищать очікувані доходи у вигляді сплаченого до бюджету ПДФО, то по яких інших показниках можна оцінити ефективність такої реформи?

І останнє, хто гарантуватиме людям безпеку, схоронність та конфіденційність задекларованих особистих даних? І де гарантія, що ці бази не будуть продаватися на Петрівці? Рівень довіри до влади в країні дуже низький, побудувати його лише на іміджі останньої президентської компанії не вдасться. Люди будуть оцінювати не по словах, а по конкретних справах та на це все потрібен час.

Отже, на чому треба сфокусувати увагу в найближчій перспективі:

1. Провести масштабне інформування населення з питань необхідності декларування своїх доходів згідно з існуючими нормами;

2. Переглянути та розширити існуючі податкові знижки, які стимулюватимуть громадян до декларування своїх доходів та майна (дати справжній пряник);

3. Підвищити податкову культуру населення шляхом запровадження різноманітних навчальних програм, направлених на підвищення свідомості та відповідальності громадян;

4. Ретельно підготуватися до загального декларування: розробити законодавчі підстави для введення загального декларування, успішно завершити реформу ДФС України, провести заходи щодо підготовки податкових органів до роботи з великим масивом даних, розробити найбільш зручні програми та процедури для спрощення самої процедури декларування. Простіше – знайти відповіді на головні питання – ХТО, КОЛИ І ГОЛОВНЕ – НАВІЩО?