У зв’язку з суспільною полемікою, викликаною високими виплатами топ-чиновникам в Україні, журнал НВ з’ясував у відомих співвітчизників їхню думку про те, якою має бути зарплата міністра.

Леонід Кравчук, перший президент України:

Зарплата міністра, як і будь-якого керівника, має бути тісно пов’язана з успіхами в тій галузі, яку він очолює. Якщо мова йде про міністра або керівника центральних органів влади, то питання не може розглядатися без урахування загальної соціально-економічної ситуації в Україні та рівня життя українців. До цього слід додати ще й морально-етичний аспект. Адже міністрів, голову уряду, президента і народних депутатів наймають на роботу, щоб вони не тільки отримували високу зарплату, але й служили народу.

Зарплата має бути пристойною, але не перевищувати рівень середньої по Україні більше ніж в п’ять разів. Тобто, якщо зараз середня зарплата в Україні, скажімо, 8 тис. грн, то зарплата [топ-чиновників] повинна бути не більше 30−40 тис. грн. Хоча зараз деякі чиновники отримують виплати, які в сотні разів перевищують середню зарплату.

Наскільки я знаю, зарплата нашого президента складає близько 30 тис. грн. Але ж він тримається.

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії:

За даними [аудиторсько-консалтингової компанії] Ernst & Young, у 2018 році середня зарплата керівника підприємства в Києві складала 200 тис. грн. Приблизно в діапазоні 150−200 тис. грн я і бачу зарплату міністра, тоді як для заступника це може бути 100−150 тис. грн, для керівника департаменту або директорату — 70−100 тис. грн. Близько 100 тис. грн може бути зарплата депутата Ради.

Наше дослідження показує, що саме чиновникам найвищого рівня ми недоплачуємо в рази, тоді як зарплати виконавців не сильно відрізняються від схожих посад у бізнесі. Але при цьому ніяких премій і доплат — оцінити ефективність роботи політиків і чиновників майже нереально.

Якщо ж ми вимагаємо від політиків і чиновників працювати за зарплату свідомо нижче ринкової, ми або підштовхуємо їх до корупції, або, по суті, вводимо майновий ценз, закриваючи дорогу в політику для тих, у кого немає бізнесу або великих заощаджень.

Олена Макеєва, глава ради директорів Аудиторської фірми Аксьонова та партнери GGI, у минулому — заступниця міністра фінансів України:

На держслужбу йдуть точно не з метою заробляти. І для багатьох чиновників нижчої та середньої ланки працювати на державу — їхній свідомий вибір, покликання, можливо, навіть місія.

Розмірковуючи про зарплати чиновників, не можна не враховувати стан економіки і рівень життя середньостатистичного громадянина країни.

Безумовно, чиновники мають гідно жити, а не виживати. І держава повинна їм у цьому сприяти. Наприклад, нематеріальними стимулами — держзабезпечення (житло, страховка, соцпакет тощо).

А ось топ-менеджерів, які прийшли на держслужбу з бізнесу, слід розглядати як кризових менеджерів. Вони прийшли виконати важливе конкретне завдання за короткий проміжок часу. Думаю, оплачувати роботу такого системного менеджера на держслужбі потрібно так само як і в бізнесі.

Максим Лазебник, директор Всеукраїнської рекламної коаліції:

Я не розумію, як оцінювати роботу чиновників: міністрів та інших співробітників міністерств. Які у них kpi, що для них показники ефективності праці? Прибуток? Зростання чогось хорошого? Ступінь відповідальності – це зрозуміло, як і слова-означення до зарплати: «конкурентна» або «гідна, щоб не крав». Але до чого причепитися, я не знаю. Сьогодні у тебе 70 або 100, або 150 тис. грн. А ось щось таке покажеш — і в тебе буде 500 тис. грн?

Євгенія Кравчук, народний депутат, заступниця голови фракції Слуги народу:

Думаю, нормальна зарплата [міністра] повинна бути еквівалентна $2−3 тис., тобто не менше 50−75 тис. грн. При цьому не треба грати в популізм і говорити, що всі мають отримувати 15 тис. грн, — це неправильно. Але коли ці суми перевищують 100 тис. грн, то це, очевидно, перебір.

Я розумію, що ці виплати [про які всі говорять] були наприкінці року, але для українців це виглядає так, ніби міністри виписали собі такі суми авансом. Коли результатів практично ще немає, а премії вже є.

Не думаю, що міністри мають 100% порівнювати [свої зарплати] з приватним сектором. Зрештою, і за кордоном в приватному секторі отримують більше, аніж на держслужбі. Державна служба — це певні соціальні гарантії, статус тощо.

Якщо говорять, що високі зарплати допоможуть подолати корупцію, то тут мають працювати дві речі: зарплата не повинна бути занадто заниженою, але при цьому обов’язково повинна бути невідворотність покарання.

Ірена Карпа, екс-перший секретар з питань культури посольства України у Франції, письменниця, лідер гурту Qarpa:

У Франції всі міністри, за винятком прем’єра, отримують однаково — 9 тис. 940 євро до вирахування податків. І тільки зарплата прем’єр-міністра складає 14 тис. 910 євро. Це, звичайно, в рази більше, аніж зарплата вчителів або, наприклад, поліцейських. Але при цьому тут пильно стежать і за кожним витраченим державним євроцентом.

Згадайте минулорічний скандал з міністром екології Франції Франсуа Де Рюжі. Він необережно нагодував гостей омарами і напоїв колекційним вином, а хтось із добрих гостей зняв це собі в сторіз. І чиновнику довелося піти у відставку.

Андрій Худо, голова наглядової ради холдингу емоцій! Fest (креативні проекти та ресторани, зокрема львівська Криївка):

Не може менеджер, який керує мільярдними потоками, заробляти $1 тис. Це пряма дорога до корупції та дерибану. Якщо говорити про суми, думаю, від $10 тис. до $50 тис. — це адекватна зарплата, щоб у людини не було спокус. Але якщо [державний] менеджер не дає результату, з ним потрібно прощатися відразу, не затягуючи рішення.

Алекс Ліссітса, гендиректор компанії ІМК, президент асоціації Український клуб аграрного бізнесу:

У всьому світі в політику [і на держслужбу] йдуть не за грошима. Оклади держслужбовців завжди нижчі за зарплати відповідного рівня менеджерів у компаніях. У політику йдуть або з молодості за покликанням, пройшовши всі партійні і державні керівні посади, або ж за славою у зрілому віці та з багажем бізнес-досвіду.

В Україні чомусь на держслужбу, як і в політику, йдуть за грошима.

Павло Шеремета, економіст, екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України:

Для глави департаменту це має бути ринкова зарплата. Для міністра і його заступників — напевно, ринкова плата мінус 20%. Зрештою це можливість, яку більшість людей мають лише раз у житті, і тут не треба конкурувати з ринком. Тому що ти працюєш на країну, а не на свою капіталізацію.

Якщо ж говорити про рівень зарплат керівників державних підприємств, то там теж повинна бути ринкова зарплата. Але тут необхідно вводити систему kpi, показники успіху і підв’язувати зарплату під ці показники.

Я не думаю, що високі зарплати допоможуть подолати корупцію. На рівні міністрів вони мало впливають на корупцію. Тут в першу чергу мова йде про репутацію. Тому треба дивитися на репутацію [чиновника] до і після призначення, за умови, що за цим пильно стежать антикорупційні інститути.

Артур Міхно, співзасновник сайту пошуку роботи Work.ua:

Зарплата топ-чиновників не може бути нижчою, ніж середньосвітова зарплата топ-менеджерів, інакше немає шансів системно отримувати якісних кандидатів на керівні позиції без корупційної складової.

Інше питання після введення таких зарплат — це відбір чиновників. Яким чином відбуваються призначення і потрапляють на державні посади дійсно найкращі кандидати, або ж просто призначаються зручні люди на високі зарплати?

Так чи інакше розмір зарплати керівників такого рівня не можна порівняти з потенційною користю або втратами, які може отримати країна від їхніх рішень. Тому зарплати мають бути максимально конкурентні із загальносвітовими та відповідати компетенціям потенційних кандидатів.

Тимур Бондарєв, адвокат, керуючий партнер юридичної компанії Arzinger:

Відомо, у якому режимі зазвичай працюють якісні державні команди та команди менеджменту держпідприємств. Подібний темп, відповідні ризики та повна відсутність work-life balance [балансу між роботою та особистим життям] мають адекватно компенсуватися матеріально. Переконаний, що чинна система низької винагороди чиновників і менеджменту держпідприємств була створена спеціально для того, щоб зробити їх залежними та мати можливість чинити на них тиск у будь-який потрібний момент. Це необхідно терміново змінювати, незалежно від популістської громадської думки.