“Я не типова дружина посла”, – сказала Олена Макеєва, коли ми познайомилися. Вона – аудитор, податковий консультант, голова ради директорів аудиторської фірми “Аксьонова та партнери”, яка на ринку вже 20 років. У 2022 році ця компанія сплатила 2,7 млн грн податків. 

У 2015-2016 Макеєва працювала заступником міністра фінансів Наталії Яресько, відповідала за державні доходи бюджету країни. Олена модерує дискусії на економічних форумах, читає лекції, веде колонки на НВ та “Українській правді”. 

з Наталією Яресько, пані міністром фінансів України у 2014–2016 рр.

З чоловіком Олексієм вони побралися ще студентами, а їхня доросла донька Анастасія саме закінчила університет у Страсбурзі. 

Дарка Горова зустрілася з Оленою Макеєвою у людному берлінському кварталі біля Хакешер Маркт і дізналася, для чого вона постійно їздить в Україну та інтенсивно згадує німецьку, чи бігтиме Берлінський марафон, чому робить ремонт у посольській резиденції в Далемі та який її чоловік у сімейному житті. 

– Олено, чи адаптувалися уже на новому місці? Чи подобається вам у Берліні?

– Люблю Берлін і дуже комфортно себе тут почуваю. Як маю нагоду, обов’язково сюди повертаюся. Три роки тому навіть святкувала тут свій день народження. 

Берлін дуже динамічний, всі кудись рухаються – це мені подобається і нагадує рідний Київ. Взагалі німецька столиця закохає будь-кого. Тут є люди з абсолютно різних країн, із різним кольором шкіри, мовою, одягом і стилем життя, і всіх їх Берлін тепло приймає. І до речі, саме у берлінців високий рівень англійської – у вас ніколи не виникне проблем порозумітися, якщо володієте нею. 

– Ви ж уже жили в Берліні раніше?

– Так, це не перше наше відрядження за кордон і саме тут ми вже жили у 2009 році, коли чоловік працював в посольстві на посаді радника з політичних питань.

У Берліні ми живемо у посольській резиденції, яка знаходиться в Далемі – це спокійний заможний район на околиці. Я досі займаюся облаштуванням побуту, як і більшість жінок, які поїхали з України. Досі, наприклад, немає кухні. Звісно, я переробляю все під свій стиль з нуля, та й треба купити якісь речі. Ну ви ж розумієте, матрац має бути свій, якісь інші речі теж. Ти ж уже звик до якогось певного стилю, рівня життя. Насправді не люблю цим займатися – не моя сильна сторона. І звичайно, в посольстві немає бюджету, щоб щоразу влаштовувати ремонти. Тому все роблю за власний кошт.

Ще справа в тому, що в сім’ї попереднього посла був кіт. А у мене алергія на котів. Причому не на шерсть, а на епітелій – у мене починається від нього астматичний синдром. І це от той випадок, коли я розумію орендодавців, які забороняють знімати помешкання людям із тваринами. В моєму випадку це несе загрозу життю. Тому перший тиждень ми жили в готелі – треба було пофарбувати стіни і змінити покриття хоча б в одній кімнаті. 

– А в яких ще країнах ви були у тривалих відрядженнях?

– Ще в Швейцарії жили, в Берні. З 2009 року жили в Києві. Чоловік працював політичним директором Департаменту політики і комунікацій МЗС, йому було цікаво. У мене – бізнес, якому я завжди приділяла багато часу. Але зараз Олексій каже, що відчуває: потрібний Україні тут. 

Я знаю, що таке жити за кордоном. І в мене жодного разу не з’явилася думка переїхати кудись назавжди. Ніколи! Але зараз інша ситуація: треба – то треба.

– Ми зустрічаємося після ваших курсів німецької. Ви вчите її з початку чи поглиблюєте знання?

– Інтенсивно – 5 годин щодня в Гете-Інституті – згадую забуте, бо багато років моя німецька була пасивною. 

Одного разу я побачила рекламу Конгресу аудиторів у Берліні – нашій професії виповнювалося 75 років. І вирішила взяти в ньому участь, подивитися, як працюють колеги у ФРН. Пам’ятаю, купила дорогі квитки на всі три дні заходу, а потім прочитала, що робоча мова – німецька. Ну звісно: це ж німецький конгрес, а не міжнародний! І переді мною стала задача за короткий час вивчити німецьку до пристойного рівня. Через три місяці я вже могла говорити і розуміти, про що йдеться. А потім поглиблювала свої знання тут і в Києві.

Саме тоді я зрозуміла, яка велика, просто колосальна, різниця – звертатися до німців англійською чи німецькою! Коли розмовляєш із людьми однією мовою, вони зовсім по-іншому до тебе ставляться. Тож вирішила довчити її, щоб завоювати серця німецькі клієнтів в Україні. Треба сказати, що ця тактика була вдалою. Я опанувала німецьку дуже швидко, бо мала високу мотивацію. Приходила пізно ввечері після роботи додому і сідала за підручники. А ще мені німецька цікава, тому що вона дуже математична.

– У вашого чоловіка чудова німецька. Ви розмовляєте з ним для практики?

– Так. Але ж ви розумієте: ми одружені 25 років. І коли я прошу його практикувати німецьку або англійську мову, він починає з фонетики. А для мене це langweilig (нудно – Авт.), хочеться швидше – я людина результату. А для нього важлива якість, тож починає, як треба правильно вимовляти. Тоді я кажу: “Все, стоп – далі я з викладачами”. 

– Чи має дружина посла певні обов’язки під час дипломатичної місії свого чоловіка? 

– Ні. Я маю свій бізнес, своє життя в Україні і маю право його не змінювати раптово, коли мій чоловік отримує нове дипломатичне відрядження. Але я людина дієва та активна і хотіла би знайти сфери до душі, щоб бути корисною. Наприклад, із задоволенням втілила б в життя корисні проєкти, що стосуються рівних прав чоловіків і жінок чи, скажімо, в жіночому підприємництві.

Але звісно, є заходи, на яких незручно чи некоректно бути без дружини. Це, наприклад, вручення вірчих грамот Президенту Німеччини.

Один захід у резиденції ми уже проводили разом – запросили всіх працівників посольства з сім’ями, з подарунками для дітей і таке інше. Бо раніше співробітники не бачили резиденцію і їм було цікаво. Звичайно, останнім часом кількість заходів сильно зменшилася через пандемію. Але розповідають, що коли цю будівлю придбали, там був штат помічників, які опікувалися організацією прийомів. 

– Цю будівлю придбали? Це власність України?

– Так. Це ще одна територія України у ФРН крім посольств і консульств. І до речі, це радше виняток, бо здебільшого країни орендують резиденції для посольств. 

з Ельке Бюденбендер, дружиною Президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра під час новорічного заходу у Палаці Бельвю

– Українські дипломати сьогодні – теж на фронті, просто воюють іншими засобами. Але навантаження – і психічне, і фізичне – суттєво зросло. Як це вплинуло на вашу сім’ю, особливо зважаючи ще й на вимушений переїзд? 

– Для мене немає нічого незвичного, тому що чоловік все життя працював 24х7 і субота у нього завжди була робочим днем. Ще зі студентських часів. І я завжди була в офісі допізна і теж працювала по 12-14 годин на день. Але це не означає, що ми не проводимо час разом. Бо значення має не кількість, а якість. Можна весь день провести разом, просидівши при цьому кожен у своєму телефоні.

Крім того, це все відносно. Багато українок у Німеччині уже майже рік не бачили своїх чоловіків, і самі збирають меблі, і носять тягарі. Всім і важко, і складно – такі часи. 

– Розкажіть будь ласка, який ваш чоловік. Бо ми знаємо про його професійні якості – з інтерв’ю чи прес-конференцій – але не про людські. 

– Він дуже надійний і надзвичайно врівноважений – ніколи не піднімав голос. Я взагалі не уявляю, щоб мого чоловіка щось вивело з себе – от що б це могло бути? З нашою донькою Анастасією він завжди говорив на рівних, а коли вона була маленька, присідав, щоб дивитися в очі. Я дуже активна, імпульсивна, він натомість – повна протилежність. 

– В одному інтерв’ю ви назвали його романтиком дипломатії та інтровертом…

– Я людина з бізнесу, працюю в полі. Бачу, як відбуваються процеси в економіці, всередині країни. Дипломати натомість працюють із зовнішнім світом, зі, сказати б, паралельною реальністю. І я часом називаю романтиками людей, надто позитивно налаштованих, які не бачать очевидного негативу. Наприклад, мій чоловік ніколи не мав справ із податковою і не розуміє масштабу корупції і проблем у цій сфері, які у мене викликають жах, сум і розпач. Але разом із тим він у дипломатії як риба у воді, жодних сумнівів. 

А щодо інтроверта, думаю, це притаманно більшості дипломатів. Бо яка головна порада для комунікаторів? Більше ставити питань, більше слухати ніж говорити. Втім Олексій справді не пускає в душу незнайомих людей.

– А де вчиться ваша донька Анастасія?

– Саме закінчила факультет кіно та фотографії в Страсбурзі. Починає шукати свою першу роботу і для цього планує переїхати в Париж. Це ж вона знімає, монтує і веде мій Ютюб-канал про податки і все довкола. 

Донька вільно говорить французькою, яку вивчила у звичайній київській школі №49. І я пишаюся, що Анастасія вчилася саме там, а не в приватній. Вона посідала перші-другі місця на олімпіадах із французької мови. При цьому я французьку не знаю, а чоловік володіє на базовому рівні.

– Часто з нею бачитеся?

– Так, ми великі друзі і регулярно бачимося. Коли все почалося, донька була в Києві на канікулах. Тому я вирішила її відвезти машиною в Страсбург, щоб вона закінчила магістратуру. Ми з України шість діб їхали! 

Взагалі з часу повномасштабного вторгнення я вже накатала 30 тис. км. Часто їжджу в Україну. Будь-який бізнес потребує уваги і залучення. Інакше нічого не буде. Колись – літала. Працюю 4 дні в Києві – у четвер ввечері полетіла, в неділю повернулася. Зараз їжджу на машині, навіть не зважаючи на те, що дорога займає десь 1,5-2 дні. 

– Маєте улюблені місця в Берліні?

– Біля Площі Рози Люксембург є в’єтнамський ресторанчик “Месьє Вонг”. Це сімейний бізнес, який уже там цілу вічність – ми його знаємо уже з десяток років. І завжди охоче відвідуємо, бо надзвичайно смачно, надзвичайно! Кажуть, що його навіть номінували на зірку Мішлен, але щось не склалося.  

Ще мені подобається 6-й поверх KaDeWe – нагадує наш київський ЦУМ. Там великий вибір і смачно, але і швидко – суші, паста, устриці, що завгодно. Гуляти я люблю в околицях Потсдамер Платц, а бігати, звісно, в Тіргартен.

– Чи плануєте ви пробігти Берлінський марафон? Він належить до World Marathon Majors – шістки найвідоміших у світі. А ви уже бігли Рим, Париж і найкрасивіший гірський забіг – на гору Юнгфрау в Альпах. 

– Забіг на Юнгфрау був моїм першим марафоном, а брала в ньому участь чотири рази. І звісно, як ще ти можеш вивчити Париж чи Рим окрім як пробігти там 42 км? Але участь у Берлінському марафоні – це лотерея. І я подавалася та не виграла. 

Взагалі марафон – це дуже круто! Це певний вид медитації, коли ти можеш очистити свою голову від зайвого. Чотири місяці жорсткої підготовки і спецдієти теж йдуть на користь. До речі, я нещодавно перестала їсти м’ясо, надала перевагу білкам рослинного походження. І під час чергової перевірки організму, які я регулярно влаштовую, лікар сказав: “Ну нарешті у вас достатній рівень білка в організмі”. Тобто без м’яса не тільки можна жити, а ще й почуватися значно краще!