Кожен раз при зміні уряду починається чергова дискусія про податкову реформу. Кумедно, але кожен раз в такій дискусії найактивнішу участь беруть експерти, які за родом своєї діяльності далекі від економіки, державних фінансів і податкової політики — підприємці, журналісти, письменники, громадські діячі. Цікаво, що у кожного такого експерта є своє, дуже вузьке бачення податкової реформи, часто пов’язане безпосередньо з особистими інтересами такого експерта. Як правило, ключове гасло — зниження ставок податків.

«Без кроків назустріч бізнесу, без зниження номінальних ставок всі суто фіскальні кроки будуть справедливо сприйматися українцями як тріумф бюрократії, порушення суспільного договору і обман довіри» — написав нещодавно у своїй колонці журналіст і громадський діяч Володимир Федорин. Геть не зрозуміло, про які номінальні ставки йдеться, за якими податками і що він вкладає в поняття суспільний договір.

На мій погляд, основна проблема податкової політики України — це далеко не ставки податків. Насамперед, це несправедливе оподаткування та, як результат, нечесна конкуренція, а також непрозоре адміністрування податків і зборів.

Основна проблема податкової політики України — це далеко не ставки податків. Насамперед, це несправедливе оподаткування та, як результат, нечесна конкуренція, а також непрозоре адміністрування податків і зборів

Несправедливе оподаткування — це коли чесний бізнес повинен конкурувати з тими, хто безкарно ухиляється від сплати податків, домовляється з податковою і є джерелом корупції. Коли одні компанії платять чесно всі зарплатні податки, а інші — реєструють своїх співробітників ФОПами і в такий спосіб мінімізують податкове навантаження. Коли ті, для кого верховенство закону — абсолютна цінність, не ставлять запитань навіщо платити податки, а просто діють за законом і платять. А інші в цей час шукають можливість не платити податки і завжди знають, що домовляться в перевірці. Несправедливо, коли пропонують узаконити несплату податків у період податкової амністії і заплатити за це в три рази менше податків, недбало вказавши всьому співтовариству, що так теж було можна.

Для того, щоб вирішити цю проблему, дійсно важливо переглянути податкову політику: відмовитися від будь-яких галузевих пільг і преференцій, вирівняти податкове навантаження, реформувати спрощену систему оподаткування так, щоб вона дійсно стала надбанням малого бізнесу. І тільки потім можна говорити про зниження податкового навантаження для всіх, без винятку. Насправді, в Україні єдина ставка оподаткування фізичних осіб (flat rate) — 18%, а не прогресивна, як у країнах, що швидко розвиваються, таких як Польща (top rate 32%), Туреччина (top rate 35%), Китай (top rate 45%), Таїланд (tоp rate 35%). До слова, пан Федорин пропонує орієнтуватися на країни, що швидко розвиваються, в розробленні податкової реформи для України, але про ставки податків у цих країнах він скромно замовчує.

Непрозоре адміністрування податків — це коли податковий інспектор сам вирішує, кого покарати, а кого — помилувати. Коли податкове відомство продає консультації і пише те, що захоче платник податків, таким чином встановлюючи більш ліберальні правила для окремої когорти бізнесменів. Коли план штрафів у перевірці оговорюється без того, щоб провести перевірку, а бухгалтеру можна зателефонувати і люб’язно попросити оплатити більше податків в обмін на неупереджене ставлення в майбутньому.

Тут я покладаю великі надії на те, що новостворена податкова служба, її керівник, який має високий кредит довіри, зможуть в найближчій перспективі показати і довести серйозність намірів проводити якісні реформи у сфері адміністрування податків.

І найважливіше. Чинний в Україні негласний суспільний договір передбачає, що влада отримала мовчазну індульгенцію від суспільства на крадіжки і корупцію, а суспільство — можливість сплати зарплати в конвертах, безконтрольність підприємницької діяльності, податкове ухилення і мораторій на перевірки підприємців.

Ми дійсно хочемо і далі керуватися саме цим суспільним договором?

Я — ні. Мій договір складається з трьох пунктів.

1.   Я не краду у держави, плачу податки і цим фінансую армію, поліцію, вчителів, лікарів. Держава та її чиновники не крадуть те, що я їм заплатила як податок, а фінансують армію, поліцію, вчителів, лікарів.

2.   Я контролюю державу і її чиновників — як вони виконують наш договір і використовують мої податки. Держава та її чиновники контролюють, як я виконую договір і плачу податки.

3.   За порушення договору передбачається однакове покарання. Для простоти розуміння —- в’язниця.

Готові?