Предлагаю посмотреть на причины отсутствия сильного двигателя экономики в нашей стране с другой точки зрения

Малий та середній бізнес мають бути справжнім рушієм економіки будь-якої держави. Ми цього прагнемо, багато про це говоримо, навіть пишаємося вдалими проектами, вручаємо нагороди найкращим підприємцям. Проте статистика – річ уперта, вона говорить про те, що лише 0,1% платників в країні забезпечують 60% всіх надходжень до бюджету – це державні підприємства та великі транснаціональні корпорації. Звичайно, тут можна говорити про надвисокі податки, зарегульованість бізнесу, бюрократію, відсутність дешевих кредитів та навіть корупцію. Однак я пропоную подивитися на причини відсутності сильного рушія економіки в нашій державі з іншого кута зору.

Майже щодня я спілкуюся з українськими підприємцями, які рано чи пізно стикаються з різними проблемами бізнесу. Декому не вистачає ліквідності, скаржаться на відсутність дешевих кредитів та не бачать, як можна вирішити проблему зсередини. Інші не вміють самостійно оцінити реальний стан справ та життєздатність свого бізнесу. Гірше, коли приходить перевірка та підприємець дізнається, що бухгалтер просто виконував його забаганки і не попереджав своєчасно про можливі податкові ризики. Є і такі, в яких бізнес побудований на ФОПах, і пояснити, як він працює, підприємець не може, відповідно, інвестор не готовий давати гроші.

Не можна звинувачувати нікого у відсутності знань та досвіду, ми всі колись його не мали. А тому вчимося разом. І краще – на помилках інших.

“Відсутність хребта”. Якось звернувся до мене знайомий та попросив провести аналіз бізнесу, в який він хотів інвестувати гроші. Бізнес представляв собою невеличку мережу магазинів продуктів харчування. Пригадую, як власник бізнесу натхненно розказував мені про майбутні прибутки, наполеонівські плани по розширенню бізнесу, він точно був закоханий в те, що робить. Аналіз показав – зареєстроване товариство є, а от всі грошові потоки розподілені між приватними підприємцями, банківськими картками непов’язаних фізичних осіб, договори оренди укладені на ім’я родичів, а обладнання знаходилося у власності бабусь та дідусів. Зібрати все це до купи не міг навіть сам власник бізнесу, а з часом він зрозумів – грошей йому ніхто не дасть.

Всі ми знаємо, що здоров’я людини залежить від стану хребта. Так і в бізнесі, немає міцного стрижня – чіткої та прозорої корпоративної структури, – немає майбутнього, хвороби швидко дадуть про себе знати. Якщо мрієте побудувати імперію, почніть з прозорої структури власності вашого малого бізнесу. 

 “Наймати рабів”. Часто люди помилково називають підприємництво свободою, тішаться своєю могутністю та владою, а іноді навіть копіюють поведінку свого останнього ненависного шефа. “Люба, заплати терміново!” – протягує із суворим поглядом директор чи власник бізнесу рахунок бухгалтерові. І наша Люба бездумно виконує доручення керівника. Раптом приходить повідомлення на перевірку, Люба розводить руками, а директор сивіє від злості та лише повторює: “А що, так не можна було робити?”.

А далі ми сидимо в кафе та я пояснюю, що бухгалтер не може бути покірною слугою, беззаперечно виконувати завдання директора та не сперечатися, навіть якщо йому гарно платять. Бізнес – це ваші особисті ризики, а не ризиків рабів, яких ви найняли на роботу. Це у вашій голові народжується уявлення про те, яким має бути бухгалтер, такого ви і знаходите собі. Неважливо, скільки ви йому сплачуєте за роботу. Позбувайтеся рабів, шукайте тих, хто вміє протистояти вашим забаганкам. Така людина не лише попередить ваше банкрутство, а й допоможе побудувати імперію.

 “Гнатися за надприбутками”. Нещодавно мій знайомий підняв у фейсбуці цікаву дискусію, чому товари в Україні набагато дорожче за ті ж самі товари за кордоном. Цікаво було почитати коментарі, більшість підприємців звинувачували владу у надвисоких податках, корупції, відсутності належної підтримки з боку держави та жалілися на важке життя, мовляв в Україні набагато складніше вести бізнес ніж в Німеччині, наприклад, звідки імпортували товар.

Я одразу згадала, як спілкувалася зі швейцарським бізнесменом, який радів рентабельності свого бізнесу у 3%. В нього було багато замовлень, ранок починався о 5 ранку та ледве додому звертався у 10 вечора. А днями мала розмову з українським бізнесменом, який скаржився на те, що йому не вистачає оборотних коштів. Виробнича компанія, якісний товар. Але от залежується його товар на полицях, місяцями не продається. Порахували торгову націнку – 130% собівартості виробленого товару. Питаю, чи порівнював він ціни з конкурентами. “Звичайно, за такою ціною всі продають”, – впевнено киває головою. А далі він наче слух втратив та почав монолог про те, як його сім’я бідкається та скільки грошей йому треба на розвиток бізнесу.

В змаганні за надприбутками ми втрачаємо впевненість в завтрашньому дні. А тоді все, що нам лише залишається, – бідкатися на владу та шукати виправдання своїй жадібності.