Головне правило податкової реформи — не нашкодити

Зниження податкових ставок не є ефективним для зменшення частки тіньової економіки. Надто коли країна інституційно нерозвинена.

Щоб вивести платника податків з тіні, необхідно створити додаткові мотиви, які б зробили сплату податків більш вигідною і привабливою. Погодьтеся, якщо платник податку не отримує жодного захисту чи послуг, які могли би поліпшити його добробут в обмін на податки, які він платить, то він не захоче добровільно вийти з тіні.

Цілком можливо, що ідея повернутися до прогресивної шкали оподаткування доходів громадян разом з наданням певних податкових пільг, і є тим мотивом, який стимулюватиме громадян виходити з тіні. Але чи так це насправді?

У більшості європейських країн історично застосовується прогресивна система оподаткування доходів фізичних осіб. Вважається, що саме така система забезпечує соціальну справедливість.

Відповідно до звітів ОЕСР, прогресивність можна визначити декількома способами.

По-перше, податок є прогресивним, якщо середня податкова ставка збільшується разом зі збільшенням доходу, а отже, існує різниця між верхньою і нижньою податковими ставками.

По-друге, прогресивність також залежить від дизайну власне системи оподаткування прибутковим податком (ПДФО). Податкові зобов’язання можуть знижуватися за рахунок різних допомог, відрахувань, надання податкових пільг і кредитів, які часто-густо залежать від рівня доходів або конкретних характеристик сім’ї (наприклад, наявність шлюбу, кількість дітей).

По-третє, на додаток до ПДФО, заробітна плата також обкладається соціальними внесками, які сплачуються як працівниками, так і роботодавцями. Найчастіше такі соціальні внески стягуються за фіксованими ставками, тим самим знижуючи прогресивність податкової системи.

На противагу прогресивній шкалі, в понад 20 країнах світу, зокрема п’яти країнах Центральної і Східної Європи і семи сусідніх з ЄС країнах, використовується фіксована, єдина ставка (Flat rate) податку з доходів фізичних осіб. Фіксована ставка вже давно застосовують в Естонії, Литві, Латвії, РФ, Сербії, Словаччині, Грузії, Румунії та з 2004 року в Україні.

Цікаво те, що і прогресивна система, і фіксований податок (Flat rate) мають як своїх прихильників, так і критиків.

Прогресивна система

Прихильники прогресивної системи стверджують, що більш високі зарплати дозволяють заможним людям платити вищі податки. На їхню думку, це найбільш справедлива система, тому що вона зменшує податковий тягар для людей з низьким доходом.

Теоретично надання податкових пільг, різних відрахувань і преференцій дає можливість таким людям поліпшити свій добробут. Однак нерідко на практиці сума таких вигод зовсім не є суттєвою і почасти компенсується сплатою непрямих податків (ПДВ, акцизний збір), що нівелює той позитивний ефект, на який розраховує законодавець. Крім того, для того щоб скористатися певними пільгами, в податкове відомство доводиться надавати чималий пакет підтверджувальних документів. Спілкування громадян з бюрократичним і нереформованим податковим відомством часом стає обтяжливими і піддається ще більшій критиці.

Основними критиками прогресивної системи є люди з високим рівнем доходу. І хоча відсоток населення з високим рівнем доходу в Україні незначний, ця категорія людей засуджує збільшення податкового тягаря, вважаючи його необ’єктивним і несправедливими.

Як пише Айн Ренд в своєму бестселері «Атлант розправив плечі», цінності, що потрібні для людини, — як-от багатство або знання — не надаються їй автоматично, мов дар природи, але мають бути виявлені і досягнуті її власним розумом і роботою. Саме завдяки своїм постійним зусиллями і власною працею їм вдається досягти більшого в житті. Граючи завжди за правилами, вони вважають абсолютно несправедливим годувати «величезний державний апарат податками, підтримувати своїм заробітком соціальні програми». І в цій філософії є раціональне зерно правди.

Фіксований податок (Flat rate)

Прихильники фіксованого податку вважають, що саме єдина податкова ставка встановлює справедливість, кожен має такі самі обов’язки. Крім того, такий податок не тільки не перешкоджає більшому заробітку, а й спонукає людей з низьким доходом заробляти більше. Погляньмо, в європейських країнах багато біженців не прагнуть позбутися соціальної допомоги з боку держави лише через те, що, заробляючи більше, вони платитимуть великі податки. Робота втрачає свою значимість, а державні соціальні виплати непропорційно зростають, тим самим обтяжуючи економіку всієї країни. Людям подобається фіксований податок ще й тому, що він є більш простим, а отже, на заповнення податкових декларацій не знадобиться забагато часу.

Опоненти фіксованого податку вбачають у ньому непропорційність і невідповідність рівню доходів. Наприклад, 15% фіксованого податку за різного рівня доходу — це часто непропорційний податковий тягар на громадян країни. Окрім того, слоган «заможні повинні платити більше» давно сподобався популістам.

На мій погляд, перехід від фіксованої ставки до прогресивної шкали оподаткування доходів громадян — це крок назад у минуле. Метою будь-якої податкової реформи має бути ключове правило — не нашкодити. Я би порекомендувала законодавцям обмежитися певними податковими звільненнями (пільгами, відрахуваннями) для платників податків з низьким рівнем доходу і при цьому зберегти існуючу фіксовану ставку податку на доходи фізичних осіб.

До того ж в Україні громадяни досі розглядають сплату податків як зобов’язання. Середньостатистичний громадянин не цікавиться, які податки він сплачує і чи платить їх взагалі. Часто-густо радіє зарплаті в конверті і навіть не замислюється, що одного дня може втратити соціальні гарантії і захист. І це при тім, що податкова система в Україні доволі нескладна, особливо порівняно з розвиненими європейськими країнами. Переважно завдяки фіксованій ставці майже у всіх податках, простому розрахунку податків і мінімальному контакту з податковим відомством.